На сучасному етапі розвитку суспільства є необхідність в моральному його удосконаленні. Відповідно до цього важливо ставити вимоги перед професійними якостями викладачів. Вони мають бути професійно компетентними у процесі педагогічної діяльності. Важливим у цьому процесі є спілкування: з учнями, батьками, колегами, тому важливо, щоб у педагога  була сформована комунікативна культура. Від того наскільки сформована культура спілкування, настільки буде успішним педагогічний процес. Отже, комунікативна взаємодія пронизує всі види професійної діяльності.

Я. Коломінскій виділяє в міжособистісній взаємодії педагога з учнями дві сторони – внутрішню (педагогічне ставлення) і зовнішню (педагогічне спілкування). Педагогічне спілкування при цьому виступає як актуалізація, прояв в комунікативної діяльності особистісних установок педагога по відношенню до дітей.

В. Кан-Калик під педагогічним спілкуванням розуміє систему «соціально-психологічної взаємодії педагога і учнів, змістом якого є обмін інформацією, надання виховного впливу, організація взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів».

А. Леонтьев педагогічним спілкуванням вважає «професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (у процесі навчання і виховання), що має певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнем».

Спілкування виступає в структурі діяльності, що становить цілісну педагогічну діяльність, як провідний вид, інтегруючи всі інші. Саме спілкування в цій системі не має власних специфічних цілей. Ці цілі випливають з цілей педагогічної діяльності, культурі, цілей навчання і виховання. Іншими словами, педагогічне спілкування є те, що за своїми цілями, структурою, функціями по суті збігається з цілісною діяльністю педагога.

Комунікативна культура викладача містить у собі поряд із рядом психічних властивостей визначені особливості мислення: відкритість, гнучкість, нестандартність асоціативного ряду, розвиненість внутрішнього плану дій. Як показують останні дослідження, ці властивості мислення визначають уміння бачити і ставити проблеми, шо, край важливо для розвитку творчого підходу педагога до комунікативних процесів і до своєї фахової діяльності в цілому.

Викладач із достатньо розвитою комунікативною культурою повинен творчо ставитися до тих різноманітних ситуацій професійного та емоційного спілкування, з якими вій зустрічається, у процесі професійної діяльності. У багатьох є такий досвід: вони говорять, а їх не слухають. Ми втрачаємо здатність слухати. Спілкуючись, приблизно 60% часу ми слухаємо, але ми не дуже хороші слухачі. Ми пам’ятаємо тільки 25% того, що чуємо.

Те, що ми втрачаємо здатність до спілкування – серйозна проблема. Тому що спілкування та вміння слухати – наш ключ до розуміння. Нам завжди хочеться говорити з тактовними, розуміючими людьми, відчувати їх увагу та чути добрі слова. Це робить спілкування приємним і комфортним, а називається така поведінка комунікативною культурою.