Педагоги нерідко відчувають комунікативні проблеми у своїй професійній діяльності. Молоді педагоги не знають своїх індивідуальних особливостей, не володіють вміннями реалізовувати їх у професійній діяльності, не можуть знайти своє місце в педагогічній дійсності. Ці труднощі пов’язані як зі зміненими вимогами до особистості та діяльності педагога в сучасній освіті, так і з недоліками в професійній підготовці.

 

Виходячи зі структури комунікативного потенціалу особистості вчителя, виділяють чотири основні групи комунікативних труднощів педагогів:

- базові комунікативні труднощі;

- змістовні комунікативні труднощі;

- операціональні комунікативні труднощі;

- рефлексивні комунікативні труднощі.

 

 

До базових комунікативним ускладнень вчителя можна віднести наступні:

- небажання вступати в контакт;

- нездатність до співпереживання і співчуття іншій людині;

- відсутність позитивної установки на іншу людину;

- категоричність оцінок та суджень в педагогічному спілкуванні;

- неприйняття інших точок зору, позицій, поглядів;

- невпевненість в собі, відсутність комунікативної ініціативи;

- підвищена емоційно-особистісна залежність від партнерів по спілкуванню.

 

Змістовні комунікативні труднощі виявляються в ситуаціях побудови вчителем внутрішніх планів і програм комунікативних дій, до них відносяться:

- не володіння необхідними комунікативними знаннями;

- невміння спостерігати за учасниками комунікації;

- невміння планувати власні комунікативні дії;

- нездатність перебудувати програму комунікації в залежності від мінливих умов педагогічної діяльності.

 

Операціональні комунікативні труднощі виявляються в невмінні ефективно реалізовувати на практиці намічені програми комунікативних дій:

- невміння грамотно, логічно, ясно висловлювати свої думки;

- не володіння виразною, образною, яскравою промовою;

- невміле використання в комунікаціях невербальних засобів спілкування;

- невміле використання паралінгвістичних характеристик мови;

- невміння вести бесіду і розпитувати співрозмовника;

- невміння займати і утримувати оптимальну позицію в комунікативних контактах;

- невміння давати співрозмовнику адекватну зворотний зв’язок;

- невміння контролювати хід процесу спілкування тощо.

 

До рефлексивних комунікативних ускладнень відносяться:

- відсутність навичок рефлексивного слухання;

- невміння оцінювати власні комунікативні дії;

- відсутність у вчителя прагнення до самоспостереження і самоаналізу власних комунікативних проявів у професійній діяльності;

- невміння співвідносити індивідуальні комунікативні можливості з реальними умовами педагогічної діяльності.