Серед особливостей педагогічних конфліктів можна відзначити наступні:

- професійна відповідальність учителя за педагогічно правильне вирішення ситуації: адже заклад освіти - модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми відносин між людьми;

- учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель - учень), чим і визначається їх різну поведінку в конфлікті;

- різниця віку та життєвого досвіду учасників розводить їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх вирішенні;

- різне розуміння подій та їх причин учасниками (конфлікт «очима вчителя» і «очима учнів» бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі - впоратися зі своїми емоціями, підпорядкувати їх розуму;

- присутність інших учнів при конфлікті робить їх із свідків учасниками, а конфлікт набуває виховний сенс і для них; про це завжди доводиться пам’ятати вчителю;

- професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу в його розв’язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня як особистості, що формується;

- будь-яка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні;

- конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв’язати.

 

Основними причинами конфліктів можуть бути:

- мала можливість вчителя прогнозувати на уроці поведінку учнів; несподіванка їх вчинків часто порушує запланований хід уроку, викликає у вчителя роздратування і прагнення будь-якими засобами прибрати «перешкоди»; недолік інформації про причини того, що сталося ускладнює вибір оптимальної поведінки і відповідного обстановці тони спілкування;

- свідками ситуацій є інші учні, тому вчитель прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;

- учителем, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість, така оцінка часто визначає ставлення до учня інших вчителів і однолітків (особливо на початку навчання);

- оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині;

- учитель складно провести аналіз виниклої ситуації, поспішає суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва строгість по відношенню до учня не зашкодить;

- важливе значення має характер відносин, які склалися між учителем і окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

- особистісні якості вчителя також часто бувають причиною конфліктів (дратівливість, грубість, самовдоволення, безпорадність і ін.); додатковими факторами виступають переважна настрій вчителя при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя вчителя, загальний клімат і організація роботи в педагогічному колективі.

 

Існує багато різних способів вирішення конфліктів. Розглянемо лише деякі з них.

 

 

 

 

Для попередження конфліктів потрібно пам’ятати два основні правила:

-        Намагайтеся не використовувати конфліктогени.

-        Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).

 

Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.

 

 Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь у його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається нерозв’язаним і через деякий час може спалахнути знову.

Коли краще відсторонитися від конфлікту:

-        коли всім потрібно заспокоїтися;

-        коли потрібно продумати аргументи;

-        коли немає шансів залагодити суперечку.

 

 Найбільш простим таким способом є прояв ніжності по відношенню до партнера. З її допомогою легко вдається розрядити обстановку, зняти напругу, погасити агресію та інші несприятливі прояви психіки.

 

Використання гумору. Гумор дозволяє піднятися над ситуацією, виявити у протиріччі якісь смішні сторони і, оголосивши їх, зняти психологічну напругу. Обмеження, які тут існують, пов’язані з тим, що жарт доступний рівню дітей і не образливий для них.

 

 Компроміс – одна із найбільш ефективних і найбільш поширених форм вирішення конфлікту. Під компромісом розуміється взаємна обопільна поступка суб’єктів один одному на основі угоди між ними. Використовуючи цю форму, педагог не тільки вирішує конфлікт, але і підвищує самооцінку дітей, оскільки апелює до їх достоїнств, запрошуючи до спільного пошуку виходу із ситуації, що склалася.

 

Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам усіх сторін.  Обидві сторони хочуть спільно розв’язати проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як наслідок— стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

 

Третейський суд – один із способів вирішення конфлікту. Суть його полягає в тому, що конфліктуючі сторони звертаються за порадою до третьої, незалежної особи, якій довіряють всі та яка заслуговує беззастережного визнання, її рішення і вважається остаточним.

Конфлікти треба вирішувати, як тільки вони зароджуються, тоді способи їх вирішення є високоефективні.