Формування індивідуального стилю спілкування являє собою процес, що складається з чотирьох взаємопов’язаних етапів розвитку комунікативної культури.

 

Перший етап – мотивація. Метою етапу мотивації є формування стійкої мотивації на становлення індивідуального стилю спілкування; усвідомлення себе як неповторної, унікальної індивідуальності, яка проявляється у професійних комунікаціях; прагненнях до досягнення успіху в комунікативній сфері педагогічної діяльності через максимальну самореалізацію індивідуальних комунікативних можливостей.

Даний етап включає в себе діагностику комунікативних можливостей вчителя. На основі знань про індивідуальні комунікативні можливості учитель постає перед вибором оптимального стилю комунікативної культури та поведінки у професійній діяльності.

 

Другий етап – самовизначення. Перш ніж вступити у спілкування людина повинна самовизначитися (провести аналіз того, яка обстановка, які дані є, яких бракує, які зайві, суперечливі, що не стосуються справи, де і як запросити інформацію, якої бракує). На підставі цього людина вирішує, чи може вона діяти, як її дії зачеплять інтереси інших людей, чи варто починати спілкування взагалі, які наслідки викличуть її дії.

Самовизначення – це знаходження для себе певної позиції у спілкуванні, усвідомлення перспектив спілкування, здатність вибирати, виробляти критерії спілкування і керуватися ними. Іншими словами – це здатність людини самостійно виробляти керівні принципи та способи своєї комунікативної діяльності.

На цьому етапі вчитель визначає найбільш оптимальну для нього модель комунікативної поведінки в професії.

 

Третій етап – самореалізація. Потреба в самореалізації є однією з провідних потреб особистості, джерелом особистісно-смислової активності. Самореалізація полягає в забезпеченні, оперативної організації дій, запланованих у процесі самовизначення, в умінні забезпечити умови комунікативної культури.

Самореалізація у спілкуванні можлива лише в тому випадку, якщо воно є суб’єкт-суб’єктним процесом і учасники ставляться один до одного як до повноцінного і рівноправного партнера спільної діяльності.

На даному етапі педагог апробує в реальній педагогічній діяльності індивідуальну модель комунікативної поведінки, створену у процесі комунікативного самовизначення.

 

Четвертий етап – рефлексія. На цьому етапі відбувається самоаналіз і самооцінювання вчителем індивідуальної комунікативної культури.

Самоаналіз як один із елементів процесу пізнання спрямований на вивчення свого внутрішнього світу. Він дозволяє людині судити про хід свого розвитку у процесі спілкування, сприяє виробленню розуміння себе самого, формування внутрішніх духовних орієнтацій.

В результаті самоаналізу та самооцінювання своєї індивідуальної комунікативної поведінки вчитель або самостверджується у виборі індивідуальної комунікативної моделі, або розуміє, що обраний варіант комунікативних дій неадекватний.

У разі неадекватності обраної моделі комунікативної поведінки індивідуальних особливостей вчителя в комунікативній сфері, відбувається повернення до першого етапу, де педагог продовжить вивчення індивідуальних комунікативних можливостей найбільш повно і детально.

Формування індивідуального стилю педагогічного спілкування розуміється як розвивається, ускладняється процес. Успішне проходження всіх чотирьох етапів призводить до якісних змін в стилі комунікативної поведінки вчителя. Потім розвиток знову проходить через всі етапи, але вже на новому, більш складному витку педагогічної реальності.