Ефективність комунікативної діяльності (діяльності спілкування) забезпечується комплексом індивідуальних комунікативних особливостей людини. Ці комунікативні особливості визначаються вченими як «комунікативні якості», «комунікативні здібності», «комунікативна компетентність», «комунікативний потенціал», «комунікативна культура».

 

 

 

Комунікативні якості

Комунікативні якості особистості – це тривало існуюча характеристика, що виявляється у спілкуванні та поведінці індивіда в різних ситуаціях.

Комунікативні якості особистості не є споконвічно заданими, а проходять тривалий період становлення, вдосконалення та розвитку.

Такими якостями можуть бути:

- товариськість (потреба в спілкуванні з молоддю, вільне володіння мовою);

- доброзичливість (вміння показати учневі своє добре ставлення до нього, симпатію та повагу, приймати їх навіть тоді, коли не схвалюєш їх вчинки, готовність підтримати інших);

- емпатія (безоціночне співпереживання, співчуття учневі, бажання йому допомогти, не переслідуючи ніяких особливих виховних цілей);

- автентичність (вміння бути природним у відносинах, які не ховатися за масками, ролями);

- відкритість (вміння щиро говорити про свої думки і почуття, готовність відкрити іншим свій внутрішній світ);

- ініціативність (здатність встановлювати контакти, не чекаючи активності з боку);

- тактовність (високий рівень культури спілкування, уміння налагодити емоційне благополуччя на всіх етапах спілкування);

- гнучкість (можлива зміна тактики взаємодії в залежності від ситуації);

- безпосередність (прояв щирого інтересу до іншої людини, вміння говорити і діяти безпосередньо).

 

Комунікативні здібності

Комунікативні здібності – це вміння і навички спілкування з людьми, від яких залежить його успішність.

С. Васильєв, досліджуючи проблему комунікативних здібностей, виділив у складній структурі комунікативних здібностей 3 компоненти:

-        гностичний – здатність розуміти інших людей;

-        експресивний – здатність до самовираження своєї особистості;

-        інтеракційний – здатність активно впливати на партнерів по спілкуванню.

В роботі Л. Тайера виділені два види комунікативних здібностей:

-        стратегічні, які виражають можливості особистості зрозуміти комунікативну ситуацію, правильно в ній зорієнтуватися і відповідно до цього сформувати певну стратегію поведінки;

-        тактичні здібності, щоб забезпечити безпосередню участь особистості в комунікації.

Аналізуючи комунікативні здібності, щоб забезпечити професійне спілкування педагога, А. Леонтьев виділив дві основні групи цих здібностей: перша з них пов’язана з умінням комунікативного використання особистісних особливостей педагога в спілкуванні, а друга - з володінням технікою спілкування і контакту.

 

Комунікативна компетентність

В даний час в психолого-педагогічній літературі, присвяченій вивченню комунікативних можливостей людини, часто зустрічаються терміни «комунікативна компетентність в спілкуванні» або «комунікативна компетентність».

Під комунікативною компетентністю Ю. Емельянов розуміє «такий рівень сформованості міжособистісного досвіду, тобто навченості взаємодії з оточуючими, який потрібно індивіду, щоб у рамках своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати в даному суспільстві».

Інша трактування поняття комунікативної компетентності в дослідженні Ю. Жукова, Л. Петровської, П. Растяннікова. Ця характеристика особистості розкривається ними як «система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікативної дії в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії».

В. Кашніцкій, розглядаючи феномен комунікативної компетентності особистості вчителя, визначає його як «багаторівневу інтегративну якість особистості (сукупність когнітивних, емоційних, поведінкових особливостей), що виражає професійну педагогічну діяльність вчителя, спрямовану на встановлення, підтримку та розвиток ефективних контактів з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу ».

 

Комунікаційний потенціал

Р. Максімова запропонувала поняття «комунікативний потенціал» особистості, розглядаючи його як «наявність у людини певного роду комунікативних якостей, що характеризують його можливості у здійсненні комунікативної діяльності».

В. Рижов розуміє «комунікативний потенціал» як синтез внутрішньоособистісних комунікативних особливостей вчителя (мотивація спілкування, перцептивно-рефлексивні можливості, комунікативні здібності) та поведінкової реалізації цих особливостей в ході реального педагогічного спілкування. Він вважає, що система поведінкових характеристик «становить індивідуальний стиль участі у спілкуванні, а що входять сюди особистісні особливості, безпосередньо відображають характер поведінки у спілкуванні, є реалізацією більш глибоких особистісних утворень».

Комунікативний потенціал особистості вчителя – індивідуально-своєрідний комплекс комунікативних особливостей педагога (внутрішньоособистісних і поведінкових), що характеризують його можливості в здійсненні комунікативної складової педагогічної діяльності.

Багато авторів, які досліджували питання комунікативних особливостей особистості, відзначали той факт, що комплекс комунікативних можливостей людини є складною системою (В. Жуков, В. Кашніцкій, Р. Максімова, В. Рижов і ін.).

У структурі комунікативного потенціалу особистості педагога виділяють чотири взаємопов’язаних рівня: базовий, змістовний, операційний, рефлексивний.

 

 

Призначення кожного рівня – забезпечити певний аспект комунікативної складової професійної діяльності вчителя.

Базовий рівень комунікативного потенціалу визначає загальну спрямованість та мотивацію комунікативних дій вчителя, її співвіднесеність з професійними цілями. Базовий рівень включає в себе глибинні установки і ціннісні орієнтації педагога в комунікативній сфері.

Змістовний рівень комунікативного потенціалу забезпечує побудову учителем комунікативних програм і планів професійного спілкування з метою вирішення конкретної педагогічної задачі. Кожен учитель моделює свою комунікативну поведінку по-різному, виходячи з індивідуальних особливостей розумових процесів, з особливостей темпераменту та характеру.

Крім того, успішність побудови індивідуальних комунікативних програм визначається широтою і глибиною комплексу знань вчителя.

Операціональний рівень комунікативного потенціалу вчителя є системою індивідуальних комунікативних умінь і навичок. Цей рівень покликаний забезпечувати виконання необхідних комунікативних дій в ході практичної реалізації комунікативних планів щодо вирішення педагогічного завдання.

Важливе значення для вчителя мають такі комунікативні вміння, як уміння організувати контакт з класом; вміння слухати і чути учнів, уміння реалізовувати індивідуальні комунікативні можливості в публічному виступі, в бесіді; вміння займати оптимальну комунікативну позицію в контактах; вміння відкрито висловлювати свої почуття та стосунки; вміння знаходити вихід з конфліктної ситуації; вміння доречно реагувати на вчинки і висловлювання учнів тощо.

Індивідуальна система комунікативних навичок та умінь проявляється безпосередньо в комунікативній поведінці вчителя.

Рефлексивний рівень комунікативного потенціалу забезпечує оцінювання і аналіз учителем власної професійної діяльності.

Рефлексивний рівень комунікативного потенціалу вчителя містить єдність внутрішньоособистісних особливостей, тобто здатності до самовивчення, самовдосконалення, аналізу причинно-наслідкових зв’язків, сумнівам, реалізації ціннісних критеріїв; і поведінкових особливостей, тобто застосування вищеназваних особливостей до складних умов і обставин педагогічної діяльності.

Отже, рефлексивний рівень комунікативного потенціалу являє собою систему індивідуальних способів і прийомів самоспостереження і самоаналізу, які виступають умовою самовдосконалення вчителя в комунікативній сфері педагогічної діяльності.

Взаємозв’язок всіх рівнів комунікативного потенціалу особистості вчителя забезпечує реалізацію цілісного комунікативного дії педагога, спрямованого на ефективне рішення педагогічного завдання.