У філософських словниках слово «комунікація» має два значення: 1) те саме, що і спілкування; процеси соціальної взаємодії, взяті у знаковому аспекті; 2) категорія сучасної філософії, головним чином екзистенціалізму і персоналізму, що позначає спілкування, що ґрунтується на взаєморозумінні, дискусії .

У лінгвістиці під комунікацією розуміють «спілкування, обмін думками, відомостями, ідеями тощо. Це специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. Людська форма комунікації характеризується, головним чином, функціонуванням мови» .

Психологічний словник дає таке визначення: «комунікація – поняття, яке використовується в соціальній психології у двох значеннях: 1) для характеристики структури ділових та міжособистісних зв’язків між людьми, наприклад, структури внутрішньо групового спілкування її учасників; 2) для характеристики обміну інформацією в людському суспільстві взагалі. В останньому випадку комунікація виступає як одна зі сторін людського спілкування – інформаційна».

Велика кількість інформації, стертий кордон у спілкуванні між різними культурами, присутність різних джерел інформації – це особливості сучасності. Але на цьому тлі, навіть пересічна людина може помітити, що формуванню комунікативної культури особистості приділяється значно менше уваги, ніж формуванню знань, умінь та навичок. Низький рівень сформованості комунікативної культури призводить до пасивності, невміння вести конструктивний діалог, налагоджувати взаємодію і, як наслідок, безініціативності й бездіяльності. Важливість комунікативної культури в професійній діяльності та особистому житті потребує її розвитку.

 

Таким чином, термін «комунікація» виступає в двох значеннях: широкому і вузькому. У широкому сенсі слова поняття «комунікація» висловлює «смисловий» аспект соціальної взаємодії і спрямована перш за все на досягнення «соціальної спільності», реалізуючи також управлінські, інформативні (передача відомостей), емотивні (збудження і передача емоцій) і фатичні (пов’язані з встановленням і підтримкою контактів) функцій. Аналіз визначень показує, що вживається в цьому значенні термін «комунікація» дуже близький за змістом до терміну «спілкування».

Для педагогіки поняття «комунікація» досить нове, найчастіше у педагогічній літературі вживається слово «спілкування».

У сучасній науці немає єдиного рішення проблеми співвідношення цих понять. Нетотожність їх смислових значень відчувалася багатьма дослідниками, філософами, психологами, педагогами: А. Брудним, М. Каганом, Е. Кузьміним, А. Леонтьєвим та ін.

Комунікація – більш широке за обсягом поняття, складовою частиною якого є спілкування. Таке співвідношення визначається особливостями процесу комунікації. Комунікація може мати як двосторонній характер, так і односторонній. Спілкування ж є взаємним обміном повідомленнями, внутрішнім психічним змістом, тобто завжди двостороннім процесом. Комунікація має місце як в природі, так і в суспільстві, вона можлива між живими і неживими істотами. Спілкування можливе тільки між живими істотами. За словами К. Платонова, людина може спілкуватися із тваринами, але вираз «спілкування людини з комп’ютером» треба визнати тільки образним та науково невірним, підміняються поняття «комунікативні зв’язки».

В. Шіршов дотримується думки, що комунікація – поняття більш широке та включає в себе спілкування живих істот, у тому числі і людей. Спілкування – це тільки окремий випадок більш широкого кола взаємодій [25].

Беручи до уваги вищевикладене, можна зробити висновок, що найбільш загальним поняттям буде «комунікація» (загальний зв’язок між явищами), менш широким - «соціальна комунікація» (взаємодія людей в суспільстві) і найвужчим - «спілкування» (взаємодія людей на вербальному рівні ).

 

Е. Холл сформулював закон міжкультурної комунікації: «Спілкування – це набагато більше, ніж просто слова» («Communication is about a lot more than simply words»). Отже, розвиваючи ідеї про зв’язок культури та комунікації, Е. Холл запропонував вивчати культуру як комунікацію, що є окремою цариною людських відносин

Спілкування – взаємодія двох (або більше) людей, спрямоване на узгодження та об’єднання їх зусиль з метою налагодження відносин і досягнення загального результату.

Спілкування – це не просто дія, а саме взаємодія: воно здійснюється між учасниками, із яких кожен є носієм активності і передбачає її в своїх партнерах.

Крім взаємної спрямованості дій людей при спілкуванні найбільш важливою характеристикою його є те, що кожен його учасник активний, тобто виступає як суб’єкт. Активність може виражатися в тому, що людина при спілкуванні ініціативно впливає на свого партнера, і в тому також, що партнер сприймає його вплив та відповідає на нього. Коли двоє людей спілкуються, вони поперемінно діють та сприймають вплив один одного.

Для спілкування характерно також те, що кожен його учасник виступає в ході його як особистість, а не як фізичний предмет, «тіло». Обстеження лікарем пацієнта, що перебуває в несвідомому стані, не спілкування. Спілкуючись, люди налаштовані на те, що партнер їм відповість, і розраховують на його відгук.