Уявлення про те, що спілкування є найважливішою стороною життя людини, її необхідним атрибутом, початок затверджуватися в науці ще з часів античності. Правда, як зазначає М. Каган, «рівень реального розвитку особистості та реальних відносин між людьми був ще занадто низький для того, щоб проблема людського спілкування набула серйозного значення в суспільній свідомості».

Показово, однак, що вже тоді, в демократичній Стародавній Греції наукова філософська думка вперше виступила саме в формі діалогу (бесіди Сократа, твори Платона), тобто «Інтелектуального спілкування самостійно і по-різному мислячих людей».

Проте треба було, щоб пройшло багато століть, перш ніж спеціальне вивчення спілкування утвердилося в якості однієї із центральних проблем сучасної науки про людину. Накопиченню та укоріненню в науці уявлень про те, що спілкування є основою соціального буття людини, сприяли багато мислителів давнини, середньовіччя і нового часу.

 

Так, римський філософ і поет I до н.е. Сенека писав своєму адресату Луцилию: «... проводь час з тими, хто зробить тебе краще, допускай до себе тільки тих, кого ти сам можеш зробити краще. І те, і інше відбувається взаємно, люди вчаться, навчаючи ».

 «Закладом освіти життя» називав спілкування французький філософ VI ст. М. Монтень. «Спілкуючись із іншими людьми, - писав він у своїх «Дослідах», - розум людський досягає дивовижної ясності».

Інший француз, лікар і філософ Ж. Ламетрі писав: «Всі люди мають право і зобов’язані брати участь у пошуках істини: але неможливо шукати істину, не знаючи думок, що суперечать вашим, тому абсолютно очевидно, що не можна позбавляти нас свободи висловлювання думок». Думка ця, викладена в роботі «Досвід про свободу висловлювання думок» ще 2,5 століття тому, звучить як народжена в наші дні. У цій же роботі Ж. Ламетрі говорить також про особливу діяльності (сьогодні ми називаємо її комунікативною), до складу якої входять «дії людей, за допомогою яких вони повідомляють іншим людям свої думки з приводу тих чи інших тверджень.

Фізіолог И. М. Сеченов, розмірковуючи про джерела формування моральної сторони особистості, писав, що «... моральні почуття ... той комплекс відповідних душевних станів, який становить основу та регулятор всякого сумісного проживання, народжується із спілкування».

«Розвиток індивіда, - читаємо у іншого дослідника, - обумовлено розвитком всіх інших індивідів, з якими він знаходиться в прямому чи непрямому спілкуванні». Зрештою, укорінена ідея суспільної природи людини, соціальної обумовленості його свідомості та поведінки послужила імпульсом для виникнення ряду нових наукових дисциплін про людину. Предметом вивчення стали, зокрема, різноманітні психологічні феномени, що виникають у процесі та внаслідок спілкування та взаємин людей один із одним.

Предметом спеціального наукового аналізу «спілкування» стає зовсім недавно, лише в другій половині ХХ ст. Можна виділити ряд причин, що сприяли цьому. З одного боку, слід вказати на об’єктивне наростання саме в цей час комунікативних проблем як в широкому соціальному і соціально-психологічному, так і у внутріособистісному плані. Наростання пов’язано, перш за все, із радикальними змінами умов та способу життя більшості людей ХХ століття. Це урбанізація, інтенсифікація спільної діяльності людей, поширення і все більше ускладнення професій особливого роду – комунікативних (в їх числі і педагогічна діяльність, що ставить в умовах науково-технічної революції та інформативного вибуху якісно нові і все більш високі вимоги до комунікативної культури педагога), загальне підвищення психологічної напруженості соціального життя, її невротизація, неминуче позначається на здатності людей продуктивно спілкуватися та взаємодіяти між собою.

З іншого боку, розвиток наук, які вивчають людину (філософії, соціології, психології, педагогіки тощо), сприяло накопиченню «критичної маси» ідей, що відбивають уявлення про спілкування як про такий важливий феномен, без цілеспрямованого наукового вивчення якого стає скрутним подальше глибоке розуміння природи людини. Так, все більше стверджувалося уявлення про спілкування як про особливу діяльнісної сфери (комунікативної), в якій відбувається і зародженням перших паростків майбутньої особистості, та розгортання, збагачення, поява нових духовних якостей дитини, що росте і розвивається, і актуалізація домагань, ціннісних орієнтацій, знань і умінь дорослої людини.

Значення категорії спілкування визначається тим, що воно дозволяє розкрити суспільну сутність людини, детермінацію внутрішнього світу людини і її особистості, а також зрозуміти розвиток психіки як процес, що відбувається шляхом присвоєння суспільно-історичного досвіду людства в контексті спілкування з іншими людьми, живими носіями цього досвіду.

Проблема спілкування – проблема комплексна, і розглядаючи її із різних точок зору, можна бачити її віднесення до різних галузей сьогоднішньої науки про людину.