Психологи та педагоги, при всій відмінності їх підходів до тлумачення феноменів спілкування, одностайно підкреслюють нерозривний зв’язок спілкування → діяльність → культура.

 

 

Передбачається, що суть зв’язку виражена, перш за все, зумовленим спілкуванням та діяльністю «суб’єктом», що надає і визначає загальні для них риси, а відмінності обумовлені тим, що результат спілкування – це не перетворений предмет (матеріальний чи ідеальний), а відношення з іншою людиною, з іншими людьми засобами культури. Тим самим підкреслюється думка про те, що всі інтереси суб’єктів спілкування сфокусовані на них самих, а не на «предметах», як це має місце в діяльності.

Але чи є розрізнення спілкування та діяльності за такими основами дійсним?

Адже спілкування суб’єкта не самоціль і не є взаємодією заради взаємодії. Повсякчас взаємодія людина вступає заради задоволення властивих йому потреб. Будучи «предметною» (тілесною) істотою, людина і потреби свої задовольняє лише предметним способом, за допомогою відповідних предметних засобів.

Отримання таких засобів «є найважливішою метою спілкування, як і діяльності взагалі, в чому проявляється її продуктивний та культурний характер як здатності приносити необхідні для ініціальних потреб продукти». З такої точки зору специфічним для спілкування виявляється лише сам спосіб отримання подібних продуктів (матеріальних або ідеальних), яким стає їх обмін. А це означає, що спілкування по суті справи зберігає всі родові риси «діяльності взагалі» як суб’єкт-об’єктного опосередкування, що носить продуктивно-перетворювальний характер та забезпечує задоволення життєдіяльнісних потреб суб’єкта через творення особливого (соціального) предметного світу.

Спілкування завжди тісно пов’язане із культурою та діяльністю і саме може розглядатися як особливий вид діяльності. Синонімом «спілкування» є термін «комунікативна діяльність», «комунікативна культура».

 

 

 

Проаналізувати будь-який вид діяльності – значить вказати, в чому полягає її предмет, з’ясувати які спонукають її потреби і мотиви, описати різновиди складових діяльність дій і операцій. Структурні компоненти комунікативної діяльності виглядають наступним чином.

Предмет спілкування – це інша людина, партнер по спілкуванню як суб’єкт.

Потреба в спілкуванні полягає в прагненні людини до пізнання й оцінки інших людей, а через них і з їх допомогою – до самопізнання і самооцінці.

Комунікативні мотиви – це те, заради чого робиться спілкування. Запропоноване вище розуміння предмета діяльності спілкування призводить до висновку про те, що мотиви спілкування повинні втілюватися в тих якостях самої людини та інших людей, заради пізнання і оцінки яких даний індивід вступає у взаємодію з кимось із оточуючих.

Комунікативна культура властивість особистості, яка проявляється в потребі взаємодіяти з іншими суб’єктами, цілісності та індивідуальності, творчому потенціалі людини, в його здатності підтримувати доброзичливе відношення до оточуючих суб’єктів

Дія спілкування – це одиниця культура та комунікативної діяльності, цілісний акт, адресований іншій людині і спрямований на нього як на свій об’єкт. Дві основні категорії дій спілкування - ініціативні акти і дії у відповідь.

Завдання спілкування – це та мета, на досягнення якої в даних конкретних умовах направлені різноманітні дії, що здійснюються в процесі спілкування. Мета (мотиви) і завдання спілкування можуть не збігатися між собою.

Засоби спілкування – це ті операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування.

Продукти спілкування – освіти матеріального і духовного характеру, що створюються в результаті спілкування.