Виходячи зі структури стилю педагогічного спілкування, виділяють три відповідних критерію розвитку комунікативної культури: мотиваційний, когнітивний, процесуально-діяльнісний.

 

 

 

Критерій проявляється на підставі системи показників. Поняття «показник» не включає в себе загальність вимірювання, так як не містить необхідних і достатніх властивостей для повної характеристики того чи іншого явища. Показники відображають окремі властивості і ознаки пізнаваного об’єкта і служать засобом накопичення кількісних і якісних даних для критериального узагальнення.

 

Мотиваційний критерій проявляється на підставі наступних показників:

- наявність потреби і мотивації комунікативної діяльності;

- якість соціальних установок на комунікативну діяльність;

- рівень стабільності професійних інтересів;

- ступінь усвідомлення відповідальності за результати комунікативної культури;

- особистісні елементи (любов до дітей, доброта, емпатія, такт);

- здатності (загальні, педагогічні, емоційна стійкість, прогнозування, креативність).

 

Когнітивний критерій проявляється на підставі знань:

- вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- можливостей засобів спілкування в системі взаємодії з молоддю;

- прийомів взаємодії з колективом і окремою особистістю;

- основ «мови зовнішнього вигляду»;

- структури комунікативної культури та способів вирішення комунікативних завдань;

- прийомів самовиховання і саморегуляції власної комунікативної культури.

 

Процесуально-діяльнісний критерій проявляється на підставі наступних умінь:

- моделювати майбутнє спілкування з учнями;

- вести себе адекватно будь-якій ситуації спілкування;

- керувати спілкуванням дітей;

- встановлювати педагогічно правильні взаємовідносини;

- знайти адекватні засоби для передачі змісту спілкування;

- вміння аналізувати використану систему спілкування і уточнювати варіанти майбутнього спілкування.

 

 Однією з важливих передумов успішного формування стилю спілкування є виявлення рівня розвитку комунікативної культури. Сутність рівнів визначається за ознакою мети та за ознакою існування (кожний наступний рівень, що зароджується, має основу в попередньому). Тому при переході формованої якості на більш високий рівень, якості попереднього рівня не зникають, а перетворюються.

Оцінка рівня розвитку комунікативної культури можливо лише при застосуванні комплексу діагностичних методів, що дають багату інформацію по всіх його структурних компонентах. Тут найбільш ефективними є метод самооцінки та експертної оцінки.

Самооцінка, по-перше, є одним із джерел інформації про стан сформованості професійно значущих умінь, по-друге, засобом спонукання до їх вдосконалення.

Найважливішими динамічними характеристиками самооцінки є її рівень і адекватність. Рівень самооцінки визначається рівнем досягнень особистості і ступенем сформованості у неї тих чи інших якостей, здібностей, можливостей, які вона для себе визначає; іншими словами, це та ступінь, на яку ставить себе сама людина. Самооцінка може бути низькою, середньою, високою. Адекватність самооцінки є однією з головних характеристик особистості і визначається відповідністю різних оціночних суджень особистості про себе її реальним якостям.

Зіставлення цих двох оцінок дозволяє виявляти достовірність отриманих за допомогою самооцінки результатів, а також визначати рівень рефлексивних здібностей педагогів.

Під методом експертних оцінок в соціальній і педагогічній літературі мається на увазі комплекс логічних і математичних процедур, спрямованих на отримання від фахівців інформації, її аналіз і узагальнення з метою підготовки та вибору раціональних рішень. Експертна оцінка є експертне судження, виражене в кількісній формі або як оціночне (краще, гірше тощо).

Оцінка рівня розвитку комунікативної культури може проводитися на основі експертних суджень викладачів, які працюють зі учнями, керівників груп, вчителів-предметників, в окремих випадках може використовуватися взаємна оцінка учнів.

До експертів ставляться такі вимоги:

а) однозначне розуміння цілей і завдань;

б) компетентність, яка поширюється як на об’єкт дослідження (індивідуальний стиль спілкування), так і на методологію експертного рішення досліджуваної задачі (визначення рівня сформованості індивідуального стилю спілкування);

в) об’єктивність, тобто здатність враховувати необхідну для правильного вирішення досліджуваної задачі інформацію і давати мотивоване судження;

г) зацікавленість в результатах експертизи;

д) діловитість, тобто зібраність, вміння працювати з колегами.

Основні ознаки рівнів розвитку у педагогів комунікативної культури відображені в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні ознаки рівнів розвитку у педагогів комунікативної культури

 

Рівні	Загальні характеристики
1. Високий	- в основі педагогічних дій лежать мотиви, які свідчать про дійсну педагогічну спрямованість; - педагогічні дії професійно усвідомлені, має місце психологічна готовність до виконання педагогічних дій; - професійні контакти виконуються із використанням педагогічних знань, на основі аналізу ситуації, має місце комунікативна культура; - педагогічне спілкування відповідає меті, визначається, в основному, з урахуванням особливостей об’єкта виховання і умов дії; - мають місце елементи своєрідності і новаторства; - комунікативна взаємодія виконується досить точно, без труднощів, використовуючи професійний досвід; - педагогічні дії досить своєчасні, відповідають мінливих ситуацій виховної практики.
2. Середній	- в основі педагогічних дій лежать мотиви, які характеризуються частковою спрямованістю; - педагогічні дії професійно слабо усвідомлені, має місце низький рівень психологічної готовності до виконання педагогічних дій; - професійні контакти виконуються без належного використання наукових знань і аналізу ситуації, виявляється недостатня комунікативна культура; - педагогічне спілкування не завжди відповідає меті, так як мають місце помилки в її виборі, що випливають з неглибокою діагностики об’єкта дії і умов дії; - педагогічні дії майже позбавлені своєрідності, переважають їх стереотипні форми; - комунікативна взаємодія виконується з труднощами, повільно, виявляється невеликий професійний досвід; - проявляється невідповідність педагогічних дій в умовах, що змінюються педагогічних ситуаціях.
3. Низький рівень	- в основі педагогічних дій лежать мотиви, які характеризуються частковою спрямованістю; - педагогічні дії професійно слабо усвідомлені, має місце низький рівень психологічної готовності до виконання педагогічних дій; - професійні контакти виконуються без належного використання наукових знань і аналізу ситуації, виявляється недостатня комунікативна культура; - педагогічне спілкування не завжди відповідає меті, так як мають місце помилки в її виборі, що випливають з неглибокою діагностики об’єкта дії і умов дії; - педагогічні дії майже позбавлені своєрідності, переважають їх стереотипні форми; - комунікативна взаємодія виконується з труднощами, повільно, виявляється не великий професійний досвід; - проявляється невідповідність педагогічних дій в умовах, що змінюються педагогічних ситуаціях.
4. Незадовільний	- мотивація педагогічних дій і самі дії професійно не усвідомлені; - відсутня психологічна готовність до виконання педагогічних дій; - комунікативна взаємодія виконується непрофесійно; - педагогічні дії щодо мети визначаються неправильно; - педагогічне спілкування примітивно і шаблонно; - при взаємодії є істотні труднощі і грубі помилки; - педагогічні дії повністю не відповідають ситуації спілкування.

 

Рівень розвитку комунікативної культури змінюється протягом навчання та самоосвіти. Найважливішими факторами цих змін є: загальний інтелектуальний розвиток, особливості професійного виховання, розвиненість професійної уяви, наявність спеціальних знань і умінь, установка на творче ставлення до праці, високий рівень професійного самовизначення, успішність педагогічного досвіду тощо.